Головна сторінка

Ласкаво просимо у Вікіджерела,

вільну бібліотеку!

Зараз у Вікіджерелах 567 605 сторінок, 138 293 книжок, творів, документів та інших текстів, 1978 авторів та авторок.

Календар

14 серпня

1860 — народився Ернест Томпсон Сетон, канадський письменник, художник-анімаліст
1861 — народився Август Харамбашич, хорватський письменник, поет, перекладач
1865 — народився Дмитро Мережковський, російський письменник, поет
1867 — народився Джон Голсуорсі, англійський письменник, лавреат Нобелівської премії
1898 — помер Олександр Козловський, український поет
1956 — помер Бертольт Брехт, німецький драматург і режисер

Вибрана проза

Гутак. (Нью-Йорк, 1960) Іван Франко
… Після тої перерви голосовання йшло дальше своїм ладом. Перші голоси розстрілилися, кілька упало на Чаплю, кілька навіть на старого Лялюка. Коли прийшло на Яця Хохлачика, той голосно і твердо перший дав свій голос на Гутака. Всі люди, кілько їх тут було, озирнулися на нього, як на чудовище. «Що ся стало Хохлачикови? Яку причину мав до такого голосовання?» — так запитував один другого шепотом. А Хохлачик стояв під стіною з затисненими зубами, лютий-прелютий. У нім кипіло, коли слухав, як за його почином голоси раз у раз сипалися на Гутака. «От тепер лихо буде!» — то одно прошептав неборак. Знав він добре, що й з Гутаком годі йому прийти до ласки, і всі громадяни дивляться на нього як на якогось дволичника, що сам плює й лиже. Коли прийшла черга голосовання на Гутака, він потряс своєю кучерявою головою, озирнувся по школі, а його око з їдкою насмішкою спочило на збідженім, худім лиці Хохлачика. Твердо і голосно сказав він: «Яць Хохлачик», — і знов уся громада в дивнім диві ззирнулася — на нього. Але бідний Хохлачик почув добре, що тим голосом Гутак заприсяг йому довічну вражду. Його обдало якимось недобрим духом. Почув, бачиться, що не надіятися йому доброго пробутку під новим війтом.

читати далі…

Вибрана поезія

Олександр Козловський

Лїтературно-науковий вістник. Том XXIII. Книжка VIII. (Львів, 1903)

II.

Люблю вечірнє небо красне,
Ту милу, любу тишину,
Як сонця червінь блїдне, гасне,
Як місяць тихо виплинув,
І зорі з неба виринають,
Несьміло глип-глип з поза хмар,
То тонуть, то знов повертають,
Як місяць водить, мов — скотарь;
Сон землю пестить мов коханку,
І чари шепче в вухо їй,
А в ха́щі пісню-колисанку
Заводить любо соловій.
Люблю тодї я у затишку
Давати волю думонькам,
Мережать їх і плакать нишком,
Чому я в сьвітї сам та сам.